6 травня 1889 року в Парижі відкрили 300-метрову тимчасову конструкцію із металу — Ейфелеву вежу.
За тиждень до цього на верхівці вежі інженер Олександр Гюстав Ейфель (1832-1923) встановив французький прапор.
Вежу він побудував в пам'ять 100-річного ювілею Французької революції – на замовлення влади. Вона була вхідною аркою на Всесвітню виставку і демонструвала перевагу французьких технологій та інженерії. Конструкцію Ейфель звів за два роки. Підсумковий бюджет будівництва склав 7,8 млн франків. Під першим балконом, на всіх чотирьох сторонах парапету викарбувані імена 72 видатних французьких вчених та інженерів, а також тих, хто вніс особливий внесок у творіння Гюстава Ейфеля.
Нове архітектурне спорудження розділило парижан на два табори. Більшість прийняли новинку з інтересом, вежа мала шалений успіх. За півроку її відвідали понад два мільйони осіб. Однак французька інтелігенція вважала, що вежа псує унікальний архітектурний вигляд Парижа. Споруду збирались розібрати після завершення виставки. Але завдяки вже встановленим там радіоантенам рішення скасували.
Вежа пофарбована різними відтінками трьох кольорів. Найтемніший використовується біля основи башти, а найяскравіший колір — на верхівці. Її покривають 60 тоннами фарби кожні сім років для того, щоб захистити від корозії.
Звичайно, вежу необхідно було одразу обладнати підйомниками, адже не всі бажаючі могли подолати всі сходи та піднятися на її верхівку.
Уперше французькі інженери звернулася до компанії Otis перед відкриттям вежі в 1889 році. Необхідно було встановити ліфти на вигнутих колонах — північній і південній — для підйому відвідувачів на другий рівень, не порушуючи при цьому характерного силуету споруди.
Інженери Otis спроектували два величезні ліфти, що мали рухатися рейковими коліями. У підсумку, ці великі і красиві машини самі перетворилися на туристичні пам'ятки.
Вдруге до компанії Otis надійшло звернення у 1980 році. Цього разу з проханням модернізації всієї системи ліфтів у рамках капітального оновлення.
Найбільшу проблему представляли ліфти, що мали підійматися до вершини вежі. Інженери Otis використовували комп'ютерне моделювання для аналізу численних труднощів, включно з коливанням споруди під тиском вітру, швидкість якого може сягати 62 милі на годину. В результаті було встановлено ліфти, кожен з яких складався з двох кабін, що діяли як противаги одна для одної. Коли одна з кабін піднімалася, інша опускалася.
Оцинковані канати й засоби захисту від обледеніння на кабінах забезпечували цілорічну роботу ліфтів навіть в найсуворіших погодних умовах.
Остання модернізація ейфелевських ліфтів відбулася 2001 року, всі роботи виконувалися компанією Otis, яка вже 130 років поспіль обслуговує ці підйомники.