Не дивлячись на те, що проблема крадіжок ліфтового обладнання залишається однією з найгостріших тем цілої ліфтової галузі України, останнім часом намітилися шляхи її позитивного розв’язання у напрямку запобігання та покарання за скоєні злочини та продаж крадених запчастин.
ЗРАДА!
Економічна криза, яка пов’язана і з загальною світовою ситуацією, і з місцевими проблемами (головною з яких є політична напруга й млява та від того не менш небезпечна «гібридна» війна на Сході), сильно впливає на «стан умів». Про це не пише хіба лінивий. Постійне зростання цін, невпевненість у завтрашньому дні призводить до панічних настроїв серед мас населення України. Недаремно останнім часом з’явилися жартівливі терміни «зрадофілія» і «всепропальщики». Жартівливі, але в кожному жарті, як відомо, є лише частка жарту. «Зрадофіли» винуватять уряд, винуватять місцеву владу, винуватять всіх підряд, і під шумок окремі представники цієї «потерпілої» братії тягнуть усе, що «погано лежить». А погано лежить (щоправда, все менше та менше — про це нижче) в нас передусім «спільна власність», тобто те, що відноситься до комунального господарства.
Ліфт у цьому сенсі являє собою дуже спокусливий об’єкт. Це ж скільки «дармового» металу! А проникнути в під’їзд і далі в машинне приміщення для досвідчених «майстрів» нечистих справ – раз плюнути. Передусім плюнути на тих, хто постраждає від зупинки підйомника: людей з обмеженими фізичними можливостями, які, звичайно, є в кожному багатоповерховому будинку, на старих, яким важко ходити сходами, на сім’ї з малими дітьми, яких треба возити на колясках. Та й решта мешканців може втішитися хіба думкою про те, що ходьба вверх-вниз сходами є складовою здорового способу життя і дуже корисна для здоров’я (що спірно, утім, зараз не про те).
Хто краде і в кого? Та в самих же себе! Вже неодноразово ловили на гарячому мешканців буквально сусідніх з розграбованим під’їздів. Хоча й спіймати їх не так-то просто: орудують вони здебільшого вночі, та й кому з жильців кортить зв’язуватися із темними особами? От вони й «працюють»: ріжуть двері «болгарками» й зварювальними апаратами, виривають «із коренем», виносять частково й повністю. Зустрічаються прецеденти, коли ґрати огорожі машинного приміщення вичавлюють (!) домкратами, залізають із даху до МП, розбивають зверху скло та таке інше. Цікаві факти, коли в крадіжках замішані й працівники обслуговуючих ліфти організацій — на жаль, буває й таке: от нещодавно в Одесі затримано злочинця, який намагався винести ліфтові запчастини з під’їзду будинку на вулиці Капітана Кузнєцова. Як виявилося, раніше він працював майстром з ремонту ліфтів і, зокрема, обслуговував конкретно цей будинок. Добре знайомий з пристроєм підйомників, «умілець» відкрив двері і проник у шахту, де зняв викруткою дві буферні пружини. Коли він уже йшов, його помітила диспетчер і викликала міліцію. У затриманого вилучили інструменти та викрадені деталі. Як з’ясувалося, на його рахунку вже є судимість за аналогічні злочини.
А куди ж збувають крадене? Відповідь очевидна: до пунктів прийому металобрухту, яких навколо як грибів після дощу. Само собою, після таких «пригод» техніка зупиняється та «зависає» в очікуванні заміни запчастин, і очікування це, буває, розтягується на довгі роки. Навіть у столиці, де, здавалося б, стан ліфтового господарства має бути взірцевим, через крадіжки зупинено десятки підйомників. Передусім тягнуть мідні котушки, підвісні канати, кабелі диспетчеризації — останніх, утім, вже практично не лишилося, все розкрадено ще у веселі дев’яності. Пункти, до речі, здебільшого нелегальні, тому особливою розбірливістю не відрізняються, а населення і радіє: гроші не пахнуть, а теперішня вигода (за принципом «украв — випив») перетягує на вагах присмеркової свідомості довгострокову перспективу: адже крадуть, повторимося, в кінцевому підрахунку в самих себе.
На жаль, зазначена ситуація характерна не тільки для ліфтової сфери. Будь-яка частина комунального майна, яка «погано лежить», тут же «прихватизуються». Про що говорити, якщо навіть молоді деревця, посаджені на вулиці з метою озеленення міського району, на ранок зникають трохи менше, ніж повністю!
КОМУ ЛІФТ НЕ ПОТРІБНИЙ?
Тут варто зробити невеличкий відступ.
Про самих власників ліфтів у багатоповерхових будинках. Такими власниками є, якщо ви не забули, самі мешканці квартир. А чи потрібний їм цей ліфт? Питання, звісно, риторичне, але на ньому хочеться зробити наголос. Бо дуже часто складається таке враження, що ні, не потрібний. І зараз ідеться не про крадіжки, а про щоденне варварське, огидне поводження з таким чудовим — без усякого перебільшення — технічним пристроєм, який вірно служить людині, значно покращуючи якість її життя.
До ліфта звикли, ліфт наче діє «сам по собі», тому й не вартий він нормального поводження. Це в кращому випадку. В гіршому — ламай двері, дряпай стінки, розбивай дзеркало та лампочки, підпалюй кнопки, засмічуй шахту. На пасажирському ліфті перевозять будівельні вантажі та сміття — цеглу, мішки з цементом, з піском — без огляду на його вантажопідйомність. Пристрасть до нескінченої перебудови своїх квартир призводить до того, що процес «ремонту» в наших будинках має перманентний характер, отже нещасний ліфт експлуатується понад усякої адекватної міри. І це ще, як не брати до уваги цементний пил, який осідає на контактах електрообладнання в шахті.
Автору цих рядків «пощастило» жити в під’їзді, де ліфт від подібних перенавантажень відрубається практично щотижня, а на запитання, що ж таке знову трапилося, можна почути меланхолійну відповідь: «Поламався…».
Ні, шановні, не «поламався», а «поламали»! Сам по собі ліфт не поламається, і тим, кому він насправді потрібний, буде служити вірою-правдою багато років (і понад 25, і понад 50 — є тому приклади). А якщо для когось ліфт — об’єкт для сублімації схованих внутрішніх комплексів (сюди відноситься і «настінний розпис» матерними словами, і нищення рекламних дощок), то таким громадянам ліфт, на мою думку, не потрібний, їм краще повернутися до праці на рідному чорноземі із сапкою в руках.
Триста разів мав рацію міський голова Дніпра Борис Філатов, коли на подяку за новий ліфт в якомусь будинку, відповів: «Ради Бога, бережіть його!». Ці б слова – та в кожну кабіну, металевими літерами, але чи буде толк…
«ДАМОКЛІВ МЕЧ» НА КРАДІЇВ
Але якщо на благі заклики до совісті громадян надії малувато, як малувато і на різні системи захисту та сигналізації («умільці» все одно на раз їх обходять) то на реальні дії міської влади надія якраз є, і підкріплена вона конкретними результатами.
І тут також треба згадати Дніпро, місто, яке стає останнім часом своєрідним прикладом у питанні боротьби як з власне з крадіжками, так і зі збутом краденого.
Навесні цього року з ініціативи того ж таки міського голови розпочато довготривалу акцію «Дамоклів меч» з ліквідації нелегальних пунктів прийому металу. І це не є порожні слова, як почасту було раніше, коли практичні дії замінювалися резолюціями «завдання поставлене», «питання вивчається» тощо. Тепер пункти «металістів» реально зносяться без попередження. Водночас розгорнуто боротьбу з любителями потягнути каналізаційні люки, дроти, інше технічне комунальне устаткування. Щоб посилити ефект від акції, по місту навіть розміщено білборди з різким заголовком «Нелюди міста»: на них — «портрети» тих, кого «спіймали на гарячому», їхні прізвища, адреси (хоч міська влада і не має до цього відношення)…
Повністю матеріал «Крали. Крадуть. Чи крастимуть?» читайте в друкованій версії ЛІФТ ЕКСПЕРТ 2018, № 52 (див. обкладинку на ілюстрації)
Следите 
8 липня 
